Те, що ляльки лише для дітей — стереотип. Ними можна не тільки гратися. Багато хто вірить, що вони мають душу. Ужгородська майстриня Марина Федчик — також. Вона близько 10-ти років створює ляльки і запевняє: кожна з них не лише індивідуальність, а ще й має свій характер.

— Як давно займаєтеся хенд-мейдом і що найбільше захоплює?

— Мабуть, усе життя! Уже в школі я робила якісь поробки, випалювала на дереві, малювала, клеїла, в’язала, вишивала… Але захоплення змінювалися з часом. Коли у магазинах не було гарних светрів та кофтин — я в’язала (причому по 20 штук на рік!), а коли вони з’явилися у вільному продажі, то зайнялася іншим. Ось зараз теж займаюсь усім потроху, але ляльки — то моє все.

— А чому саме ляльки?

— Я все життя збирала іграшки, але збирати куповані, навіть чудово зроблені німецькі, — не те. Робити ляльки самостійно і втілювати у життя якісь образи завжди було моєю мрією, і я рада, що мені вдалось її реалізувати.

— З чого їх виготовляєте? Як знаходите матеріал?

— Раніше я робила шиті текстильні іграшки і розмальовувала їм обличчя — є така техніка примітиви. Зараз я пробую інші техніки: є ляльки з пластика, який треба запікати, є такий, що сам твердне. Виготовляю ляльці не лише обличчя, але й руки та ноги. А ось тіло з пластику треба вже робити за іншою технологією — це, так би мовити, наступний рівень. В Ужгороді потрібних матеріалів узагалі нема, тож замовляю через інтернет або у знайомих майстрів.

— Скільки часу потрібно на виготовлення ляльки?

— На текстильну — близько 7-10 днів залежно від того, як працювати. Деколи ляльки не відпускають і працюєш над ними цілодобово. Ліпна лялька може потребувати від двох тижнів до місяця — теж усе індивідуально. Буває, що почну роботу, але чомусь не можу завершити. Значить, лялька ще не визначилася зі своїм зовнішнім виглядом.

— Вірите, що в ляльки є душа?

— Я не пов’язую зі своїми ляльками забобонів, але сприймаю їх як живих. Я чудово знаю, що вони просто так не з’являються. І не даю їм імена — вони самі себе називають. Навіть якщо роблю ляльку на замовлення, то залишаю за собою можливість модифікацій. Я не беру конкретні замовлення — лялька сама може підказати, як вона хоче виглядати. А буває так, що лялька просто чекає свого господаря. Якось прийшла подруга, якій треба було в подарунок ляльку. Коли вона побачила одну з ляльок, що стояла більше року, то зрозуміла, що це — викапана донька її подруги, навіть одяг має подібний. А у подарунок я запропонувала придбати жабеня. Згодом виявилось, що це жабеня теж зовні подібне на ту, котрій його потім і подарували. Лялька може з’явитися задовго до того, як до мене прийде її власник.

— Чи маєте улюблену ляльку, з якою б не розлучилися?

— Маю бабусю, яка сидить, загорнута у шматочок хустки, яку колись носила моя мама. Довелось відкроїти від неї шматочок. Сподіваюся, мама згори мене зрозуміла. Я загорнула ляльку в цю хустину і тепер бабусю в маминій хустці нікому не віддам. Ще є швець. Я робила його на замовлення, але жінка, для якої його робила, зрозуміла, що це не її. А я зрозуміла, що не хочу її віддавати. Ляльки самі вибирають, куди їм іти.

— Зараз, мабуть, не так часто купують ляльок?

— Зараз у зв’язку з ситуацією у країні люди менше витрачають гроші на такі речі. А ось нещодавно у мене ляльку придбала людина, котра повернулася з АТО на сході України. Він сказав, що дружина довго і вірно на нього чекала і він хоче подарувати їй саме мою ляльку. Я запитала лише ім’я жінки і взялася до роботи. Коли він надіслав мені фото дружини, то вони з лялькою виявилися схожими.

— Як гадаєте, чи може іграшка впливати на долю, допомагати своєму господарю?

— Якщо ти віриш, то допомагає. Люди вірять, що іграшки — то їхні талісмани. Я багато шила домовиків, гномів, відьмочок. Якщо ти у щось віриш — думки матеріалізуються. Все залежить від нас. Я впевнена, що всі мої іграшки зроблені з добром, тому нічого поганого принести не можуть.

— Чи пов’язані якісь цікаві історії з Вашими ляльками?

— Я не люблю робити портретні ляльки. А одного разу жінка замовила дві ляльки у подарунок молодій парі. Коли я віддавала готові вироби, то попередила, щоб їх посадили на диван, аби вони не чекали в упаковці два тижні, поки їх подарують. Вона ж загорнула їх у тканину і заховала у шафу, щоб молодята не знайшли. У будинку почали відбуватися незрозумілі речі. Тільки-но ляльок витягли з шафи і посадили на диван — усе припинилося.

Вірити у силу ляльки чи ні — то особиста справа кожного. Але пані Марина стверджує: якщо лялька обере тебе, то від неї вже нікуди не подінешся.

Ксенія Шокіна, Zakarpattya.net