Ми живемо у віртуальному світі: друзі — у соцмережах, кохані — у телефонних розмовах чи СМСках перед сном, розваги… теж у телефонах. Дожилися: ловимо на вулицях покемонів. Ми бачимо світ через призму віртуальної реальності.

Раніше ми зустрічалися з друзями без телефонів: заходили додому чи кричали під вікнами. Не йшли додому, бо “якщо я зараз зайду, то мене вже не випустять”. Я не перша і не остання, хто про це говорить. Але це тільки розмови, слова. Слова, які для багатьох нічого не значать. Для мене теж слова нічого не значать. Я довіряю діям. Навіть паскудним.

Зараз ми дивуємось, якщо чуємо дзвінок у двері, коли нікого не чекаємо. А раніше це могла забігти сусідка, щоб позичити солі чи пригостити свіжою випічкою або щойнозібраними фруктами. А зараз? Ви знаєте, як звуть ваших сусідів? Якщо переїздиш на нове місце, чомусь якось і незручно заходити до чужих, аби позичити солі — подумають ще щось не те. А раніше ж так і знайомились із сусідами.

Невже вийшла з моди звичайна людяність? А чи вона входила в моду?.. Вона, певно, була чимось таким невід’ємним, ніби ти з нею народжувався.

Кожен транслює своє життя у соцмережах: викладає фотки із поїздок, гулянок, спортзалів, кафе і навіть туалетів… Якось раніше ми без цього обходились. Ми розповідали друзям, як з’їздили на природу і зловили отакееееенного коропа. А зараз досить закинути фотку того коропа у соцмережу і чекати схвальних відгуків і беззмістовних коментарів. Фейсбук зробить усе за тебе, навіть емоцію відповідну добере: “ха-ха”, “овва”, “сумно”.

Коли Ви востаннє вітали близьку людину власноруч виготовленим подарунком? А навіщо: простіше ж відправити віртуальну листівку. А в дитинстві ж ми робили їх самі і батьки (принаймні мої так точно) досі бережуть усе це як зіницю ока. А листи? Коли Вами був написаний останній лист? Саме написаний, а не надрукований.

Приходиш у кафе і бачиш, що люди сидять за одним столом і не спілкуються, бо втупились у телефони. Деякі ще селфі роблять.

Що буде з нами далі, якщо зараз понад усе цінуються гроші і новомодні гаджети? Діти вихваляються батьківськими статками, а ті, хто “не в тренді”, залишаються за бортом. І мало кого цікавить, що в тебе всередині, якщо ти не викладаєш фото на Айфон із туалету “Панорами”.

Куди ми котимось?